с. Дейманівка, Пирятинський район, Полтавська область. Показати на мапі.
Євтухів млин
Збудований влітку 1908 року Євтухом Миколайовичем Ярошенком. Він помер 1917року. Після нього мірошникували сини Граф, Степан, деякий час Анатолій Демченко. Потім внук Олександр Олександрович Ярошенко. В діда Євтуха була сім’я з 15 душ. Живими залишились дітки Граф, Олександр, Степан і дочка Марфа.Нині перелічені громадяни в інших світах та пам’ять про них жива. Столітній млин у селі Дейманівка зараз оновлено силами місцевої громади
У селі Дейманівка 104 роки стоїть млин-вітряк. Збудував його влітку 1908 року сільський умілець Є.М. Ярошенко. До революції в селі було 17 млинів. У наш час Євтухів млин (так його весь час називають) залишився один. Дід Євтух мав велику сім’ю - аж 16 душ. Щоб їх прогодувати, потрібно було працювати з раннього ранку до пізнього вечора. Дорослими залишилися три сини – Граф, Олександр, Степан і донька Марфа. Це були шановані майстрові люди в селі, бо дуже поважали працю і жили небідно. Любили землю, адже земля – мати багатства, а батько багатства – труд. Жили вони в центрі села, поблизу церкви. Сільська дерев’яна Миколаївська церква була збудована 1746 року, згоріла 1943 року під час війни. Євтух Миколайович зводив вітряки у сусідніх селах – Яцинах, Білоцерківцях, Скибенцях, Куріньці, Прихідьках, Харківцях, Вечірках та інших. Коли підзаробив грошей, вирішив поставити свого млина. Вдало вибрав для його будівництва місце на околиці села, щоб крилатий трудівник звідусіль міг сприймати подих вітру і перетворювати його силу на механічну енергію.
Основу млина господарі зробили з міцного дерева, посередині встановили соху із вікового дуба, на якій тримається і повертається до вітру весь млин. Усі деталі колись чи не найдорожчої сільської споруди виготовлені й підігнані майстерно. Все робилося на совість, на довгі роки.
Поставили у млині два стопудові монолітні камені – “дикарі” (тобто природні), які добре розмелювали зерно. Привезли їх волами із Коростишівського кар’єру Житомирської області.
Дишло і стовпчики, по яких повертався і закріплювався млин до вітру, ставилися міцні. Для підняття на верхній рівень мішків із зерном використовувалися спеціальні блоки. Сільчани мали змогу з борошна грубого помелу випікати в домашніх печах смачний хліб.
Хліб із борошна грубого помелу містить близько 430 одиниць вітамінів, тоді як шматок білого такої ж ваги, - лише 103. Спечений на заквасці з хмелю, на буряковому солоді, на капустяному листі не черствів тижнями, був пухким, добрим і поживним. Пам`ятаю, як моя мати Оксана Никифорівна, подаючи хліб у піч, хрестила його, а виймаючи, - цілувала.
У 1917 році дід Євтух помер, передавши млин у спадок своєму старшому синові Графу, який уже був, як і батько, великим спеціалістом по вітряних млинах. Граф Євтухович добре доглядав млин, беріг його, стежив, щоб у вітряну погоду він був у роботі, переробляючи колгоспне та селянське зерно на борошно. Граф Ярошенко мав двох дітей – доньку Ольгу, що виїхала у Польщу і там вийшла заміж, та сина Івана – вчителя-математика, котрий довгий час працював у Великій Кручі, потім виїхав у Чернівецьку область на постійне місце проживання. Іван Графович уміло грав на гітарі, балалайці, збирав детекторні радіоприймачі. Після смерті Графа завідував млином Степан Євтухович – умілий сільський ремісник. Він зробив таку іграшку, схожу на млин, всередині якої при подиху вітру два пильщики пиляли дерево, а два ковалі кували молотами. Малюки з усього села прибігали до діда Степана на третю бригаду і з захопленням дивилися на це чудо, створене руками умільця.
Степан Євтухович мав і свій млин за птахофермою. У кінці 60-х років млин розібрали, а в 2004 році і птахоферми, яка розміщувалася в будинку колишнього заможного селянина Петра Миленка, не стало – розібрали по цеглині. У Степана Євтуховича була і своя олійниця, нею користувалося багато селян. Деякий період Євтуховим млином управляв Анатолій Демченко.
Минали роки. Технічний прогрес усе впевненіше входив у життя колгоспного села. Збудували в Дейманівці механічний млин біля складських комор, який приводився у рух спочатку за допомогою паровика, а потім трактора, незабаром їх замінив електричний струм. Згодом біля шовковичок збудували новий електромлин. Завідував млином дід Степан, після нього колгоспним мірошником став Євтухів онук - Олександр Ярошенко, син Олександра Євтуховича, який на Фінській війні став інвалідом, - займався чоботарством. Після розвалу колгоспу і електромлин закляк. Уміли Ярошенки і відпочивати. У святкові дні Різдва в селі було три грища. До Водохреща тут гуляла молодь. Обирали ватажків, наймали хату, музик. Граф любив відвідувати ці гуляння. Він рибалив човном по Удаю із сином, плавав відпочивати аж до урочища Бурти, під село Повстин. Там колись була фортеця і козацькі могили.
Велику увагу приділяв Г. Є. Ярошенко тваринництву. Свиней вигодовував гречкою і мав смачне м’ясо та сало. Гречку сіяли тільки по парах і неодмінно після дощу. Щоденно вживали сало, не забували давати його і дітям. Знали, особливо корисне свіже сало, яке ще, як кажуть, “тремтить”.
Біля вітряка пізніше в селі побудували тракторну бригаду, хоч поля простяглися за селом, посадили дерева, оновилася Молодіжна вулиця. У 70-х роках Олексій Миленко турбувався, щоб не розбирали млин. Сьогодні сільрада, Володимир Миленко, сільський голова Василь Брюховецький при спонсорській допомозі ТОВ «Яромир-Агро» (директор Абу Халіль Імад) відновлюють древню споруду.
Стоїть вітряк у задумі, як пам’ятник сільським майстрам Ярошенкам, хліборобству, маючи свою назву, - Євтухів млин.
Василь МИЛЕНКО, громадський кореспондент